Головна Страхове законодавство Статті про страхування
promo

Страхування відповідальності товаровиробників за якість продукції

Одним із серйозних ризиків для підприємства вважається заподіяння тілесної або майнової шкоди третім особам через використання продуктів, товарів, послуг цього виробника. Така ситуація обумовила виникнення страхування відповідальності товаровиробника за якість продукції.

Цей вид страхування виник 50—60 років тому, але вже доволі поширений у промислово розвинутих країнах і закріплений в нормах міжнародного права. 9 квітня 1985 року Генеральна асамблея ООН ухвалила «Принципи для захисту інтересів споживачів». Головна ідея цього документа — визнання державою (країни—члена ООН) пріоритету інтересів споживачів перед інтересами підприємців, оскільки споживачі зазвичай не є професіоналами, не мають технічних, економічних, правових можливостей перевірити достовірність рекламних тверджень, не завжди вміють правильно фіксувати факти порушення своїх прав тощо. Тому уряди кран*—членів ООН повинні провадити активну політику захисту інтересів споживачів у різних напрямах.

Унаслідок об'єднання Європи країни—учасники ЄС в 1988 році ухвалили «Директиву Ради зі зближення законів та адміністративних положень країн—учасниць щодо відповідальності за дефектну продукцію».

Мета страхування відповідальності товаровиробників за якість продукції, робіт і послуг полягає в захисті підприємств від фінансових втрат, пов'язаних з компенсацією шкоди, заподіяної споживачам їхньої продукції внаслідок виставлення останніми претензій.

Розвиток техніки, нових технологій у XX столітті сприяли масовому виробництву великої кількості товарів, а підвищення життєвого рівня населення спонукало до їх придбання та використання. А оскільки кінцевий продукт сьогодні — це результат проходження багатьох процесів, етапів (проектування, обробіток, виготовлення тощо), то на кожному з них існує небезпека виготовлення неякісного товару. Тому причини виникнення збитків можуть бути пов'язані з помилками під час проектування продукції, її виробництва, а також з використанням недоброякісної сировини, матеріалів, зі складанням інструкцій та роз'яснень з використання продукції тощо.


За серійного виробництва шкода, завдана бракованим продуктом, спричиняє велику кількість позовів. І свідчення цього— щорічне стійке їх зростання. Через збільшення останніми роками таких позовів і розмірів виплат зростає необхідність охоплення все більшої кількості товаровиробників цим видом страхування.

Страхування відповідальності товаровиробника є вигідним для виробника, споживача продукції (робіт і послуг), а також для держави як останньої інстанції в управлінні якістю продукції.

Споживачі внаслідок страхування отримають додаткові гарантії реалізації їх прав щодо відповідної якості продукції за рахунок своєчасних виплат страхового відшкодування внаслідок страхових подій.

Виробники (продавці), отримуючи страховий захист, звільняються від тягаря виплат компенсацій, пов'язаних із спричиненням шкоди внаслідок використання, споживання дефектної продукції.

Зацікавленість держави насамперед полягає в тому, що страховий захист дасть змогу підвищити конкурентність вітчизняної продукції, обсяг валютної виручки країни та її економічний потенціал, адже згідно з Директивою ЄС від 1 червня 1994 року необхідною умовою допуску товаровиробника на ринок ЄЕС (зареєстрованого не в країні—члені ЄЕС) є наявність страхового поліса зі страхування відповідальності за якість продукції.

Страхові організації, які здійснюють цей вид страхування, зацікавлені в зниженні ймовірності настання страхового випадку й тому вкладатимуть кошти в превентивні заходи, що є важливим завданням для будь-якої держави.

Визначення основних понять. Перш ніж здійснювати страхування відповідальності товаровиробника за якість продукції (робіт, послуг) необхідно визначити сутність поняття «продукція».

До продукції відносять будь-які товари, комплектуючі, електрику, сировину. Виняток становлять природні ресурси, продукти бджільництва, мисливства, рибальства, а також сільськогосподарська продукція, що не пройшла первинну обробку.

Коло осіб, зацікавлених у страхуванні відповідальності товаровиробника, доволі широкий. Відповідальність за шкоду покладається не лише на виробників кінцевого продукту, а й на виробників комплектуючих, які застосовують у процесі виробництва, постачальників, імпортерів, продавців, виконавців робіт чи послуг. Тому важливо виявити, на якій стадії виник брак продукції. Виробники розрізняють брак: виробничий, конструкторський, інформаційний, розвитку, зберігання використаної продукції .

Виробничий брак становить відхилення від попередньо запланованих розмірів, функцій. Він може стосуватись як окремого виробу, так і значної їх кількості.

Конструкторський брак є характерним для всієї серії, тобто це помилки в проектах.

Інформаційний брак зустрічається в інструкціях із застосування продукції, де не повідомлялось або не чітко повідомлялось про можливі небезпеки щодо його використання (наприклад, під час продажу облицювальної плитки не було вказано, що вона може застосовуватись тільки для стін).

Брак розвитку виявляється згодом у процесі майбутніх наукових досліджень, а на момент виготовлення або використання продукції рівень науки й техніки не дає можливості побачити вади й огріхи у виробництві.

Брак під час зберігання використаних продуктів. Він становить небезпеку тоді, коли життєвий цикл продукту вже закінчений.

Отже, брак продукції — це недоліки, помилки, пов'язані з проектуванням, виробництвом, упаковкою, розробкою інструкцій та правил користування, контролем за якістю продукції, її зберіганням.

Основні умови страхування. Страхувальниками за цим видом страхування можуть бути товаровиробники — юридичні особи будь-якої організаційно-правової форми та громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність.

Об'єктом страхування є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з його відповідальністю за шкоду, заподіяну здоров'ю або майну третьої особи (споживача продукції) через вади виготовленого або реалізованого товару.

За цим видом страхування зобов'язання страховика сплатити страхове відшкодування настає внаслідок:

— майнового збитку, завданого споживачеві продукції;

— шкоди, заподіяної життю та здоров'ю споживача. Додатковими ризиками, у страхуванні яких може бути зацікавлений страхувальник, є такі:

—витрати щодо виявлення небезпечних властивостей продукції та їх усунення;

—витрати з інформування споживачів щодо небезпечних властивостей продукції, що перебуває в експлуатації;

—витрати пов'язані з усуненням вад продукції, виявлених упродовж гарантійного строку;

1 —витрати, пов'язані з поверненням продукції.

Перелік додаткових ризиків залежить від виду продукції та можливих збитків.

Як і в інших видах страхування відповідальності, у договорах страхування відповідальності товаровиробників за якість продукції, робіт і послуг встановлюється ліміт відповідальності страховика. Він може бути встановлений:

1) як сукупний ліміт відповідальності за всіма страховими випадками;

2) як сукупний ліміт відповідальності за всіма страховими випадками, але окремо за збитками, спричиненими майну споживачів та окремо за збитками, завданими життю та здоров'ю

3) споживачів;

4) окремі ліміти відповідальності по одному страховому випадку зі застрахованого ризику (майнового чи тілесного), обраного страхувальником. При цьому встановлюється загальний ліміт відповідальності.

Основою для визначення лімітів відповідальності страховиків слугує переважно розмір витрат, які були в попередні роки за претензіями, позовами та заявами третіх осіб на відшкодування завданих збитків.

Страхова премія в страхуванні відповідальності товаровиробників, зазвичай обчислюється у відсотках до товарообігу підприємства страхувальника на основі даних попередніх періодів.

Розмір страхових тарифів встановлюється страховиками в межах від 0,01 до 2 % і залежить від багатьох чинників:

—виду продукції, що виготовляється страхувальником;

—місця реалізації продукції (вітчизняний чи зарубіжний ринок);

—розміру та обсягів страхового покриття;

—системи контролю за якістю виробів, яку застосовує страхувальник;

—характеру діяльності страхувальника (товаровиробник, постачальник, продавець);

-—репутації страхувальника;

— суми позовів, що подані щодо страхувальника в попередні роки. Так, місце реалізації продукції є важливим у процесі андерайтингу, адже в кожній країні діє своє законодавство, яке передбачає різний ступінь відповідальності товаровиробників і продавців за збиток, завданий споживачам.

Розмір тарифних ставок варіюється залежно від характеру діяльності страхувальника. Страховий ризик товаровиробників зазвичай є більш високим, ніж продавців, оскільки останні можуть у порядку суброгації перекласти відповідальність на виробників.

Особливості укладення страхової угоди. Перед укладенням страхової угоди страховик має перевірити дотримання товаровиробником таких умов:

—наявність у страхувальника дозволу на виробництво чи реалізацію продукції;

—наявність у страхувальника сертифікату на товари, які підлягають сертифікації;

—виготовлена продукція має відповідати вимогам стандартів або нормативно-технічній документації, відповідно до якої вона випускається.

Страховик, укладаючи договір страхування, має право ознайомитися з продукцією, яка виготовляється, умовами процесу ЇЇ виробництва.

Страхування відповідальності товаровиробника неможливе в разі відсутності на підприємстві відділу з контролю якості продукції. Це є необхідною умовою прийняття ризику на страхування.

Після укладення страхової угоди страховик має право контролювати якість продукції, що випускається. Водночас страхувальники не повинні перешкоджати страховикам у проведенні таких контролюючих заходів.

Виплата страхового відшкодування. Страховики несуть відповідальність за збитки за умови, коли їх виникнення не можна було передбачити до моменту реалізації продукції (прихований Дефект у матеріалах, які використовують для виготовлення продукції, особливості циклу процесу виробництва тощо).

Відповідальність страховика зберігається тоді, коли збитки виявилися після того, як продукція опинилась поза контролем страхувальника та поза приміщеннями страхувальника, які йому належать, або він їх наймає. Але не відшкодовується збиток, завданий безпосередньо цим товарам.

Страхове відшкодування не сплачується споживачам у таких випадках:

—військових дій, громадянської війни, народних заворушень, страйків, конфліктів, конфіскації, арешту;

—ядерного вибуху, радіації та радіоактивного забруднення;

—внаслідок збитку, що виникає через навмисне відхилення від законодавчих та службових розпоряджень;

-—пошкодження майна продуктом, використання або вплив якого не був достатньо випробуваним;

—дефекту продукції, якщо це було відомо страхувальнику до її реалізації;

—недотримання страхувальником вимог щодо зберігання продукції на складі;

—коли треті особи зазнають збитків, але вони покриваються іншими договорами страхування відповідальності (наприклад, страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів).

Особливістю даного виду страхування є те, що позивач має право за власним вибором подати позов в країні виготовлення продукції або в країні, де має місце факт заподіяння шкоди. Таке положення закріплене Брюссельською конвенцією ЄС «Про судові рішення та обов'язкове виконання судових рішень з цивільних та комерційних справ». Позовна дата встановлюється терміном 10 років з моменту заподіяння шкоди. На вирішення справи за позовом відводиться 3 роки.

Відзначимо, що в розвинутих країнах страхування відповідальності товаровиробника за якість продукції входить до поліса загальної відповідальності підприємств. Таке комплексне покриття захищає виробників від різноманітних ризиків відповідальності комерційної, виробничої та торговельної діяльності.
Категорія: Страхові послуги




Матеріали сайту призначені виключно для ознайомлення і не можуть бути використані в інших цілях.