Головна Страхове законодавство Статті про страхування
promo

TOP статті

» Виникнення та розвиток страхування
» Класифікація ризиків та їхня оцінка
» Страхові фонди і форми їх організації
» Поняття страхового ризику та його основні характеристик ...
» Особливості функціонування страхових брокерів в Україні
» Управління ризиком
» Резерви страховика, їх види та порядок формування
» Страхування фінансово – кредитних ризиків
» Характеристика світових ринків страхування
» Поняття класифікації страхування та її значення

Специфіка ризиків та організації страхового захисту в господарствах аграрного сектору

Сільське господарство — одна з найдавніших, важливіших і найбільш ризикованих галузей економіки. Це — центральна ланка АПК країни. Перед суб'єктами господарювання АПК стоять завдання дедалі повнішого забезпечення внутрішніх потреб країни в продовольстві та багатьох інших товарах, які виробляються із сировини сільськогосподарського походження, а також нарощування відповідних експортних можливостей країни. Для цього існують серйозні передумови. На нашу державу припадає майже третина наявних в Європі чорноземів і 27 % орної землі. Проте, хоч країна щорічно збільшує обсяги сільськогосподарської продукції, але виробляє її значно менше від потенційних можливостей земельних ресурсів.

У перспективі АПК має стати осередком підвищеної економічної активності, від якої залежатиме зростання добробуту громадян. Ці процеси потребують ефективного завершення економічної реформи на селі, в тому числі і створення ринку землі. Реформа повинна усунути деформації структури виробництва (нині понад дві третини продукції виробляється в дрібних господарствах, де неможливо застосувати передові технології виробництва та організації ведення агробізнесу, вимагає вирішення проблема ліквідації невиправданих диспропорцій у співвідношеннях між цінами на сільськогосподарську продукцію та цінами на матеріально-технічні ресурси, які використовуються в аграрному секторі. Украй критичним (понад 70 %) залишається рівень зношення основних виробничих фондів. До цього варто додати, що за останні десять років кількість працівників, зайнятих у сільському господарстві, зменшилася майже втричі.

Отже, забезпечення стабільного економічного зростання має здійснюватися шляхом створення умов для розвитку ефективного підприємництва в аграрному секторі, підвищення конкурентоспроможності продукції, створення цивілізованих засад для проживання й відтворення людського капіталу. Усе це вимагає серйозного фінансового оздоровлення господарств, належних механізмів розширеного відтворення факторів виробництва за рахунок збільшення власних коштів і притоку банківських і бюджетних інвестицій в цю галузь.


Залучення як власних, так і зовнішніх інвестицій у розвиток сільськогосподарського виробництва безпосередньо залежить і від того, як вирішується проблема зменшення ризику та розподілу втрати авансованих коштів унаслідок як природних катаклізмів, так і багатьох інших непередбачуваних і незалежних від господарств обставин.

Склад ризиків в аграрному секторі зумовлюється безпосередньо видами діяльності або наявними ресурсами, які під впливом певних подій можуть зазнати пошкодження або бути втраченими/

Наявність багатьох і різноманітних за природою, вірогідністю настання й розміром ризиків зумовлює специфіку формування й структуру ресурсів, що спрямовуються на потреби страхового захисту господарств аграрного сектору. Такий захист забезпечується:

• за рахунок натуральних запасів і грошових резервів, що формуються безпосередньо в господарствах. До натуральних запасів відносять певну кількість насіннєвого матеріалу, що використовується у разі необхідності для пересіву культур на площах, де вони знищені або пошкоджені. Господарства можуть утворювати також страхові запаси фуражу. Визначення потреби в цих запасах здійснюється в процесі нормування власних оборотних коштів, що, на наш погляд, немає достатнього обґрунтування.

Страхові запаси насіння та фуражу доцільно розглядати як активи, джерелом яких є резервний фонд підприємства. Відрахування від прибутку до цього фонду здійснюються з таким розрахунком, щоб його залишок не перевищував в акціонерних товариствах 25 % розміру статутного фонду господарства. Варто мати такі рекомендації й для неакціонерних підприємств. При цьому слід виходити з того, що кошти резервного фонду використовуються для покриття непередбачених і до того ж порівняно невеликих втрат;

• надання адміністративним одиницям (областям, районам) або окремим господарствам, що постраждали еід стихійного пиха чи форс-мажорних обставин, фінансових субсидій з бюджету або деро/савних матеріальних резервів на здійснення певних заходів щодо відновлення виробництва чи нормалізації життєдіяльності громадян. Світовий досвід свідчить про серйозну допомогу держави у разі катастрофічних і великих ризиків, зумовлених впливом природних чи політичних чинників. Така допомога надається і в Україні. Достатньо згадати повені на Закарпатті, у Херсонській та інших областях, великі бурі, що завдавали в останні десять років неабиякої шкоди господарствам Вінницької, Волинської, Івано-Франківської, Тернопільської та інших областей. Потерпілим господарствам надавалася допомога з державних резервів як безпосередньо матеріальними цінностями (будівельні матеріали, пальне, продовольство, медикаменти тощо), так і шляхом виконання силами МНС та іншими структурами рятувальних будівельно-ремонтних та інших робіт і відбудови пошкоджених об'єктів;

• страхування сільськогосподарських підприємств.

Як свідчить досвід країн з ринковою економікою, серед джерел покриття збитків, зумовлених ризиками в сільськогосподарському виробництві, перше місце належить фондам, створеним методом страхування. Це добре розуміли й уряди країн з плановою економікою. Ще в середині 60-х років минулого століття після тривалих дискусій було визнано доцільним запровадити обов'язкове страхування майна колгоспів, а за десять років і майна державних сільськогосподарських підприємств. Таке страхування разом з іншими важелями значною мірою сприяло зміцненню госпрозрахункових відносин на селі, що дало можливість запровадити гарантовану грошову оплату праці, перейти до прямого банківського кредитування, ввести соціальне страхування для колгоспників, розвинути госпрозрахункові відносини Й на державних сільськогосподарських підприємствах.

Однак з початку 1990-х років страховий захист сільськогосподарських товаровиробників значно послабився. Різко скоротилася реальна бюджетна допомога господарствам, які потерпіли від стихії та інших непередбачуваних обставин. Комерційні банки усунулися від кредитування господарств, які зазнали збитків, спричинених природними катаклізмами. Далася взнаки інфляція грошової одиниці. За цих умов годі було й сподіватися на високу страхову активність. Відсутність страхового захисту негативне позначилося на відтворювальних процесах на селі.

Аграрна реформа докорінно змінить ситуацію. Приватизація землі, дедалі інтенсивніше її використання, поліпшення відносин з банками, зокрема й запровадження іпотечного кредитування, сплата єдиного податку, системна бюджетна допомога селу — ці та багато інших чинників спонукають до організації страхового захисту сільських товаровиробників на нових засадах. Йдеться, насамперед, про впровадження системи комерційного та взаємного страхування за відчутної державної підтримки.

Сільськогосподарське страхування охоплює такі об'єкти:

а) сільськогосподарські культури та багаторічні насадження;

б) сільськогосподарські тварини;

в) нерухоме майно, транспортні засоби, машини, інвентар та обладнання, товарно-матеріальні запаси сільськогосподарських підприємств і фермерських господарств. (У зв'язку з тим, що страхування перелічених у п. «в» активів здійснюється на умовах, які майже збігаються з умовами майнового страхування в інших галузях, далі ці послуги докладно не описуються.)

Сільськогосподарське страхування здатні здійснювати лише ті страховики, які мають достатні страхові резерви, розгалужену мережу філій та представництв, а також фахівців, добре ознайомлених з особливостями аграрного виробництва. Таким умовам відповідає дуже мало страховиків. До них можна віднести HACK «Оранта», СК «АСКА» та ще кілька компаній. На згадані компанії припадає понад 90 % усіх застрахованих сільськогосподарських об'єктів. Інші компанії, що мають ліцензії на сільськогосподарське страхування, тривалий час утримувалися від прийняття на себе аграрних ризиків. Як наслідок— досі страхове покриття охоплює менше 5 % (2005 року — 6,4 %) наявного страхового поля. Очікується зміна ситуації на краще, оскільки низка страховиків об'єднують свої зусилля шляхом створення страхових пулів і налагодження у разі потреби перестрахування (зокрема й у нерезидентів) частини прийнятих ризиків. Значно зростає інтерес страховиків до захисту сільськогосподарських об'єктів у зв'язку із започаткуванням державою фінансування (компенсації) частини витрат сільськогосподарських товаровиробників на сплату страхових платежів.
Категорія: Страхові послуги




Матеріали сайту призначені виключно для ознайомлення і не можуть бути використані в інших цілях.