Головна Страхове законодавство Статті про страхування
promo

Характеристика основних організаційних форм страхування кредитів

Повне розуміння суттєвих сторін страхування кредитів також потребує врахування механізму реалізації страхових інтересів сторін-учасниць кредитних відносин у кожному конкретному випадку. Зокрема при делькредерній формі організації страхових відносин вірителі (чи кредитори) завжди є у ролі страхувальників, при іншій – страхувальниками виступають дебітори. Таким чином, принципова, хоч і несуттєва відмінність між названими видами страхування кредитів, полягає у тому, хто виконує роль страхувальника, хто виступає ініціатором укладення договору страхування. При першій формі страхувальник, а часто є ним банк, котрий, крім того, є одночасно і застрахованим, безпосередньо захищає свій інтерес з допомогою механізму страхування. Схематично відносини, які складають цю форму страхування кредитів.


Ці відносини сторін, крім суто схематичних пов’язань , характеризуються певним переліком обов’язків і прав, які належать реалізувати кожній із сторін:

1) страхувальник (банк):

- отримує страхове відшкодування збитків у випадку невиконання боржником своїх зобов’язань;

- залишає частину ризику на власну відповідальність (майже 20%);

- бере зобов'язання щодо кредитів, які страхуються, віддавати їх тільки під звичайний банківський процент;

- стежить та інформує страховика про усі випадки, які сталися з кредитом і боржником, внаслідок яких може змінитися ступінь ризику;

2) страховик (страхова установа):

- вживає санкцій при порушенні страхувальником взятих зобов’язань аж до повної відмови виплати відшкодування при страховому випадку;

- пропонує, як правило, форму договору, типу „загального покриття” страховим захистом;


- залишає за собою право перевірки і самостійного прийняття рішень щодо запропонованих до страхування ризиків;

- переймає від кредитора право подання регресного позову до позичальника.

При другій формі страхування кредитів страхувальник-боржник захищає право свого фінансиста чи кредитора (вірителя), котрі стають застрахованими сторонами. При заставному (гарантійному) страхуванні, коли боржник виступає у ролі страхувальника, то застрахованим, як правило, виступає кредитор або навіть кредитор кредитора. Тобто це страхування є типовим страхуванням „на чужу користь”, котре давно знайшло глибоке відображення у спеціальній страховій літературі. При реалізації цієї форми страхування взаємовідносини між сторонами набувають такого змісту.

Спеціалісти зазначають, що конструкція страхової угоди на користь третьої особи є такою, що часто помилково сприймається як страхова гарантія , видавана на користь позикодавця на підставі розпорядження позичальника.

Кожна з наведених форм страхування кредитів (делькредерна або заставна) безумовно повинна бути представлена конкретними видами страхування, зміст яких мусить залежати від форм кредитування та умов надання кредитів. Однак, незалежно від техніко-організаційного механізму здійснення цих страхових операцій, їх економічна суть є настільки єдиною, наскільки близькою є суть тих кредитних і страхових відносин, що лежать в основі страхування кредитів. Тому в усіх випадках суть страхування кредитів зводиться до покриття негативного результату, який кредитори отримують через неплатоспроможність своїх боржників.

Наступний ряд характерних рис, якими повинні наділятися страхові відносини цього виду.

1. Повинна існувати різниця у часі між виплатами кредитодавця і його боржника, тобто в основі страхової операції повинна лежати типова кредитна операція

2. Сторонами страхової угоди є кредитодавець і страховик.

3. Кредитодавець завжди бере певну участь у кредитному ризику

4. Страхування не повинно охоплювати ризику, який може виникнути після закінчення терміну розрахунків.

5. Ризики, охоплені страхуванням, мусять бути зазначені у страховій угоді.

6. Страхуванням може бути охоплений весь господарський оборот або лише його окремі операції.

7. Оцінка ризику оцінюється у розрізі кожної окремої операції.

8. Масовість операції спирається не на кількість страхувальників, а на кількість укладених угод.

9. Страховик контролює поведінку кредитного ризику протягом усього кредитного періоду.

10. Страховий період не може бути меншим від тривалості кредитної угоди.

11. Страхування кредитів проводиться здебільшого централізовано або через спеціалізовані брокерські фірми.

Таким чином, характерною рисою страхування фінансових (кредитних) ризиків є те, що воно відбувається як неодноразова дія, а як наскрізний процес: аналіз ризику здійснюється не тільки у попередньому режимі, а й після укладення страхової угоди. Страховик, по суті, виступає у ролі менеджера ризиками свого клієнта, його фінансовим консультантом. Сектор делькредерного страхування у багатьох країнах є провідним в галузі страхування кредитів. Значно простішим, а тому привабливішими стали відносини по страхуванню відповідальності позичальників та непогашення ними кредитів, оскільки страховий поліс розглядався як своєрідний вид гарантійного листа страхової організації, виданий банку по фінансових зобов’язаннях його клієнтів, які здебільшого не володіли ніяким майном.

Наші банки поки на це йдуть неохоче. Напевно тому, що для них страхування не знижує нормативу резервування.

Таким чином, страховий договір може істотно скоротити "розриви" по платежах з постійними клієнтами.

Важливим моментом в процесі страхування фінансових ризиків є укладання страхового договору, який є офіційним документом щодо виконання зобов’язань страхувальником і страховиком.

У страховому полісі визначаються: страховий тариф, страхова сума, страховий випадок, термін дії договору та ін..

Страховим випадком визнається подія, передбачена договором страхування, яка відбулась і з настанням якої виникає обов’язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику, або особі, призначеній страхувальником для одержання страхового відшкодування. Однак, зауважимо, що кожна страхова компанія у договорі страхування може визначати страхові випадки при настанні яких вона не відшкодовує страхувальнику понесені ним збитки.

Страховий договір передбачає фактичне невиконання (неналежне виконання) боржниками своїх платіжних та інших майнових зобов’язань перед страхувальником внаслідок:

- зупинки виробництва, скорочення обсягу виробництва, втрати, загибелі, пошкодження майна боржника, виконання робіт, платежів, необхідних для задоволення зобов’язань боржника перед страхувальником внаслідок дії обумовлених договором страхування причин і явищ;

- повна або часткова втрата чи пошкодження товарно-матеріальних цінностей, що зберігаються на складі внаслідок подій, що зазначені у договорі страхування;

- банкрутства або неплатоспроможності боржника, встановленого відповідно з чинним законодавством;

- призупинення роботи банків-тримачів рахунків боржників або страхувальника;

- фінансових операцій, які виконані страхувальником на підставі документів, що потім було визнано фальшивими;

- законної діяльності страхувальника з цінними паперами, що потім виявилися фальшивими, або з підробленими підписами, або були шахрайськи підмінені, або загублені, або вкрадені.

Важливим моментом є встановлення страхової суми, з якої розраховуються розміри страхового внеску і страхових виплат. Іншими словами, страхова сума - це обсяг страхової відповідальності, прийнятої на себе страховиком. У міжнародній практиці вона називається страховим покриттям.

Розмір страхової суми може встановлюватися на суму кредиту або кредиту плюс проценти, або на повну чи частину вартості майна, що страхується, в залежності від бажань страхувальника. У деяких випадках можливість самостійного визначення страхувальником страхової суми може обмежуватися вигодонабувачем, як це відбувається при страхування кредитів. Однак, аксіомою є те, що страхова сума не повинна перевищувати дійсної вартості застрахованого об’єкта.
Категорія: Страхові послуги




Матеріали сайту призначені виключно для ознайомлення і не можуть бути використані в інших цілях.