Головна Страхове законодавство Статті про страхування
promo

Необхідність, значення і особливості страхування авіаційних ризиків

Авіаційне страхування - це комплекс майнового, особистого страхування та страхування відповідальності, яка випливає з експлуатації повітряного транспорту і захищає майнові інтереси юридичних та фізичних осіб у разі настання певних подій, визначених договором страхування або законодавством.

Один із перших полісів зі страхування повітряних суден на випадок авіакатастрофи був виданий ще перед першою світовою війною в Лондоні.

Історію розвитку повітряних перевезень можна умовно поділити на кілька етапів;

1) друга світова війна;

2) застосування реактивних лайнерів;

3) поява широкофюзеляжних літаків;

4)вдосконалення навігаційних служб;

5) розвиток допоміжних операцій з метою збільшення рентабельності авіаліній.

Розрізняють обов'язкове та добровільне авіаційне страхування. Обов'язковість низки авіаційних видів страхування обумовлена міжнародними конвенціями з цивільної авіації, до яких приєдналася Україна, та внутрішніми законодавчими актами. Поширюється на усіх авіа-експлуатантів України як на території України, так і за її межами.

Добровільні види авіаційного страхування - це широкий спектр в основному страхування майна та страхування відповідальності різних підприємств і організацій, котрі беруть участь у функціонуванні цивільної авіації.

Особливості проведення авіаційного страхування зумовлені такими чинниками:

♦ авіаційне страхування має справу з особливими, відмінними від інших видів майна ризиками;

♦ значний розмір страхових сум передбачає узгодження дій страховиків і перестраховиків;

♦ авіаційні ризики можуть тягти за собою катастрофічні та кумулятивні збитки;


♦ авіаційне страхування тісно пов'язане з міжнародним страховим ринком;

♦ авіаційне страхування регулюється як національним, так і міжнародним правом;

♦ для проведення операцій з авіаційного страхування потрібна розвинена спеціалізована інфраструктура;

♦ авіаційні ризики висувають високі вимоги до професійної підготовки фахівців, які здійснюють їх страхування.

Щоб страхова компанія могла здійснювати авіаційне страхування, вона має виконувати такі неодмінні умови:

1) наявність професійно підготовлених фахівців-експертів, які володіють не лише економікою страхування, а й глибокими знаннями з питань технічної експлуатації повітряних суден, сертифікації в цивільній авіації, правил виконання польотів і, безперечно, міжнародного права. Такі фахівці, як правило, аналізують інформацію, надану страхувальником перед укладанням договору страхування, і виконують функції аварійного комісара в разі настання страхового випадку. Складність сучасної авіаційної техніки та причинно-функціональний зв'язок між елементами сучасної авіаційно-транспортної системи цивільної авіації потребують від страхової компанії використання високих професіоналів цивільної авіації на постійній основі;

2) наявність широкої системи перестрахування, оскільки страхові суми в авіаційних ризиках є одними з найбільших узагалі з усіх видів страхування (десятки, сотні мільйонів, а іноді й мільярди доларів). Звичайно, щоб розмістити такі ризики, потрібно не лише залучати фінансові можливості національного страхового ринку, а й вдаватися до послуг міжнародного страхового ринку. Таку роботу неможливо здійснити без наявності договорів перестрахування з національними страховиками та міжнародними страховими брокерами);

3) наявність фахівців із міжнародного права або договорів з міжнародними юридичними компаніями. В разі настання страхового ипадку в цивільній авіації, як правило, стикаються закони багатьох держав: країни, на території якої сталася подія, країни реєстрації авіаперевізника, країни - власника літака, та країн, громадяни яких постраждали в авіаційній події. Тому для врегулювання будь-якого серйозного страхового випадку з авіаційного страхування потрібні знання та грамотне застосування всіх цих законів;

4) наявність актуарних розрахунків з акумуляції ризиків. Розрахунок власного утримання страховика з огляду на велику акумуляцію ризиків є необхідною умовою прийняття будь-якого ризику з авіаційного страхування. Як правило, страховик виділяє загальну або акумульовану квоту - чітко визначену частку фінансових коштів (100%) на всі види авіаційного страхування. Визначення частки власного утримання страховика за кожним із видів потребує розрахунків. Під час розрахунків акумуляції ризику береться до уваги, що в разі катастрофи (аварії) літака, як правило, потрібно здійснювати виплати як за сам літак - пошкоджене майно (наприклад, 50 % від акумульованої квоти), так і за загиблих членів екіпажу (а їх в екіпажі 5 -7 осіб - 10 % від квоти), так і за загиблих пасажирів (Ан-24 - 46/48 пасажирських місць, Ту-154 - 168 таких місць - наприклад, 20 % від квоти), вантаж, прийнятий до перевезення і за пошкоджене уламками літака майно на землі (20% від квоти). Такі актуарні розрахунки можна проводити, володіючи повною технічною інформацією про місткість та призначення повітряного судна, регіони польотів експлуатанта, статистику збитків з кожного виду та фінансові можливості страхової компанії.

Відокремлюють такі особливості авіаційного страхування:

♦ комплектність (майнове, особисте, відповідальності);

♦ великі розміри страхових сум, визначених у валюті різних країн;

♦ дія полісів за межами України;

♦ значна акумуляція ризиків;

♦ необхідність перестрахування ризиків на міжнародному страховому ринку.

Правове забезпечення цього виду страхування дуже різноманітне, воно містить норми міжнародних угод та конвенцій, до яких приєдналась наша держава; нормативні акти міжнародних організацій цивільної авіації, членом яких є Україна (ІКАО, 1ATAJ; норми внутрішніх законодавчих актів, що регулюють діяльність як цивільної авіації, так і страхування.

Основні конвенції, що регулюють питання відповідальності повітряного перевізника щодо міжнародного перевезення пасажирів, багажу та вантажу І зрештою встановлюють вимоги до лімітів покриття в авіаційному страхуванні:

♦ Варшавська конвенція 1929 року та поправки до неї, відомі як Гаазький протокол 1955 року (збільшення ліміту відповідальності за смерть чи тілесні ушкодження від 125 до 250 тис. золотих франків). Офіційною мовою Конвенції с французька;

♦ Гвадалахарська конвенція 1961 року, яка встановлює відповідальність між фактичним авіаперевізником та перевізником за договором і особливо важлива в разі врегулювання питань страхових відшкодувань при спільній експлуатації літака кількома авіаперевізниками;

♦ Римська конвенція - установлює ліміти відповідальності перед третіми особами всіх авіаперевізників;

♦ Монреальські протоколи ІСАО - 1,2,3,4 (International Civil Aviation Organization - Мжнародна організація цивільної авіації) замінили золотий франк на Спеціальні права запозичення (SDR- Special Drawing Right).

У травні 1999 року на дипломатичній конференції у Монреалі було укладено Конвенцію ІСАО. її мета - повністю замінити систему Варшавської конвенції. Конвенцію ІСАО підписали 53 держави, а набере вона чинності після того, як ЇЇ ратифікують 30 держав.

До найважливіших правових актів належать також різноманітні резолюції ІАТА 600а, 6006 (International Aviation Transport Association) із питань вантажних авіаперевезень; Повітряний кодекс України (1993 p.), статті 103 і 105; Постанова Кабінету Міністрів України від 13 липня 1989 року за № 1083 «Про порядок та умови здійснення обов'язкового авіаційного страхування»; Закон України «Про страхування».

Надзвичайно важливими при укладанні договорів з авіаційного страхування є визначення й тлумачення понять і термінів як авіаційних, так і страхових. Багато спірних питань при врегулюванні страхових виплат постає через те, що терміни конвенцій перекладаються по-різному. Тому кожен законодавчий акт чи конвенція має офіційну мову, якої і дотримуються, розглядаючи питання в судах різних країн. Наприклад, у Варшавській конвенції, мовою якої є французька, вживається лише аюво «aerodrome», тоді як у наступних конвенціях (ІАТА та ІСЮ) використовується англійське «airport», хоча різниця між поняттями «аеродром» та «аеропорт» у сучасній цивільній авіації істотна.

Саме тому уніфіковані умови авіаційного страхування, що застосовуються у сучасній міжнародній системі страхування, також містять розділ термінів і понять, таких як «insured» - застрахований, страхова сума - «agreed value», військові ризики - «war risks». Потрібно пам'ятати, що при страхуванні та перестрахуванні вживаються єдині або уніфіковані умови страхування, які мають юридичну силу лише англійською мовою. Переклади цих умов будь-якими іншими мовами мають лише інформаційну функцію, тобто при розгляді спірних питань У суді пріоритет мас англійська версія даного документа.

Зауважимо, що серед чотирьох підвидів авіаційного страхування обов'язкового з погляду міжнародних вимог є лише відповідальність повітряного перевізника перед третіми особами, пасажирами, власниками багажу, вантажу та пошти. В Україні обов'язковість страхування повітряних суден та членів екіпажу встановлено лише внутрішнім законодавством.

Кожна держава світу може встановлювати межі (ліміти) відповідальності авіаційного перевізника під час виконання польотів на її території. Наведемо, наприклад, вимоги щодо ліміту відповідальності перед третіми особами {для літака типу Іл-76, у мільйонах доларів) у деяких країнах Європи: Німеччина - ліміт 75; Швейцарія - 42,5; Данія -3; Італія - 2.

Авіаційний перевізник зобов'язаний виконувати вимоги країн щодо мінімального страхового захисту, а страховик - забезпечити таке покриття. Як бачимо, ці страхові суми досить значні. Нерідко авіаперевізників, особливо з країн СНД, перевіряють інспектори цивільної авіації в аеропортах, зокрема у Німеччині та Швейцарії. При отриманні дозволу на політ авіаційна влада вимагає надання відповідного полісу страхування з достатнім (згідно з вимогами відповідної країни) страховим покриттям.

Обов'язковість авіаційного страхування в Україні визначена міжнародними Конвенціями Цивільної авіації, до яких приєдналась Україна, Повітряним Кодексом (ст. 103), Законом України «Про страхування» (ст. 7, п. 7) та Постановою КМУ «Про порядок та умови проведення обов'язкового авіаційного страхування» № 1083 від 13 липня 1998 року.

Закон «Про страхування» передбачає як обов'язковий вид -«авіаційне страхування цивільної авіації».

Розділ 17 Повітряного Кодексу має назву «авіаційне страхування» і ст. 103 має назву «обов'язкове страхування». Авіація є дуже сильно регламентованим сектором економіки. Під повітряним транспортом розуміють:

1)повітряні судна цивільної авіації, що входять до Єдиного ержавного реєстру цивільної авіації України;

2)повітряні судна та літальні апарати, що не входять до реєстру ЦА;

3)повітряні судна та літальні апарати, що входять до Єдиного державного реєстру військово-транспортної авіації.

З усіх вище перелічених об'єктів обов'язковому страхуванню підлягає тільки повітряний транспорт (п. 1). Повітряний кодекс ЦА регламентує діяльність тільки повітряного транспорту (п. 1), тобто повітряного транспорту, що входить до Єдиного реєстру цивільної авіації.

Повітряний кодекс у ст. 103 та Постанова КМУ № 1083 визначають порядок та умови проведення обов'язкового авіаційного страхування і включають п'ять Положень:

1. Положення про порядок і умови проведення обов'язкового страхування членів екіпажу й авіаційного персоналу.

2. Положення про порядок і умови проведення обов'язкового страхування авіаційних суден.

3. Положення про порядок та умови проведення обов'язкового страхування відповідальності повітряного перевізника й виконавця повітряних робіт щодо відшкодування збитків, заподіяних пасажирам, багажу, пошті, вантажу, прийнятим до перевезення, іншим користувачам повітряного транспорту та третім особам.

4. Положення про порядок і умови проведення обов'язкового страхування відповідальності експлуатанта повітряного судна за збитки, які можуть бути завдані ним при виконанні авіаційних робіт.

5. Положення про порядок і умови проведення обов'язкового страхування працівників замовника авіаційних робіт, осіб, пов'язаних із забезпеченням технологічного процесу при виконанні авіаційних робіт, та пасажирів, які перевозяться за його заявкою без придбання квитків.

Зауважимо, що в 2000 році було прийнято так звану Монреальську конвенцію, де зроблено першу спробу об'єднати всі попередні та застарілі вимоги міжнародних конвенцій, що регулюють авіаційне страхування. Україна приєдналася до Монреальської конвенції, але поки що не ратифікувала її.

Закон України «Про страхування» (ст. 7, п. 26) визначає як обов'язковий і такий вид як «страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів». Тому якщо суб'єктом перевезення небезпечних вантажів виступає і авіаексплуатант, тоді він також страхує свою відповідальність в обов'язковому порядку.

Мета страхування відповідальності перед пасажирами полягає у захисті страхувальника від зобов'язань виплати сум, які він за законом повинен був би сплатити пасажирам чи їх родичам у результаті смерті пасажира чи заподіяння йому фізичної травми під час знаходження його в літаку, при вході чи виході з нього, а також під час поїздки в наземному транспорті, що належить перевізнику.

Як правило, договір страхування відповідальності укладається на рік, премія за стандартним полісом виплачується в повному обсязі відразу за цілий рік і вважається заробленою з моменту початку дії договору страхування.

При нарахуванні тарифів премія встановлюється залежно від ступеня підпадання під ризик і його відповідності. Ставки залежать від величини парку літаків, типу літака, протяжності і дальності маршрутів, професійності екіпажу, ліміту відповідальності і досвіду минулих збитків.

В Англії та деяких інших країнах у випадку використання реактивних авіалайнерів, великих і середнього розміру літаків існуюча практика страхування може об'єднувати в одному полісі страхування каско і страхування відповідальності. Премія нараховується відповідно до усієї вартості парку літаків і кількості польотів, здійснюваних ними протягом періоду дії договору. Інколи тарифи розраховуються з урахуванням злету і посадки, коли виникає найбільша кількість нещасних випадків.
Категорія: Страхові послуги




Матеріали сайту призначені виключно для ознайомлення і не можуть бути використані в інших цілях.