Головна Страхове законодавство Статті про страхування
promo

Правове регулювання світової страхової діяльності

В усіх країнах світу здійснюється нагляд за діяльністю страхових компаній з метою захисту прав страхувальників. Забезпечують його органи страхнагляду або просто регулятори страхових ринків. Нагляд здійснюється державою або під її контролем і передбачає виконання трьох основних функції:

- видачу ліцензій на страхову діяльність;

- забезпечення гласності в роботі страхових компаній;

- підтримання правопорядку в страховій галузі.

Однак взаємозалежність страхових ринків окремих країн і тенденції глобалізації в страхуванні висунули на порядок денний створення організації - регулятора страхових відносин на міжнародному страховому ринку. Як наслідок, у 1994 році була створена IAIS - Міжнародна асоціація національних органів нагляду за страховою діяльністю, яка об'єднує органи страхового нагляду понад 100 країн світу. Метою IAIS є організація співробітництва між регуляторами страхової галузі для забезпечення ефективного нагляду за страхуванням на внутрішньому і міжнародному ринках. Із країн СНД до неї входять Росія, Казахстан і Україна.

IAIS відома своєю системою обміну інформацією між органами страхнагляду. Принципами її є базові рекомендації співстрахування в цілому й окремих моментах ведення справи для регуляторів. Членством органу страхнагляду країни в цій організації зобов'язує використовувати в страховій практиці міжнародні принципи і стандарти Асоціації. Найбільш відомі чотири принципи IAIS, що регулюють страхову діяльність, проведення страхових операцій, платоспроможність страхових компаній та функції регулятора.

Стандарти регулюють конкретні питання страхування: ліцензування, перевірку, обов'язки органів нагляду і самих страховиків. Стандарти IAIS істотно розширюють функції страхового нагляду, а також встановлюють достатньо високу планку для всіх бажаючих зайнятися страховим бізнесом.


Стандарт №1 передбачає жорсткі вимоги для одержання ліцензії. Не досить відповідати низці критеріїв за статутним капіталом і т.ін. Необхідно представити регулятору бізнес-план на три роки з описом ризиків, які планується взяти на страхування, цільових груп, з якими є намір співробітничати, планованих меж платоспроможності і багато чого іншого. До того ж треба надати проект очікуваного розвитку справи у ви­гляді моделі балансу доходів і витрат, Існують також вимоги до професійної підготовки директорів і старших менеджерів компаній. Крім диплома про освіту, обов'язковим є досвід роботи не менше двох років на аналогічній посаді в іншій компанії, а також гарна ділова репутація.

На стадії одержання ліцензії акціонери повинні проходити контроль на предмет прямої або опосередкованої участі в незаконних операціях і наміру створити страхову компанію для "відмивання" грошей. Контролю піддаються і договори про залучення зовнішніх ресурсів.

Вивченню з боку IAIS піддаються і дочірні структури у разі передачі їм певних функцій. Стандарт №2 передбачає розширення повноважень регулятора з перевірок на місцях: повинні перевірятися активи, пасиви, адекватність тарифів балансу операцій, технічна сторона страхових операцій і багато чого іншого.

Стандарт №4 передбачає перегляд параметрів регулювання у сфері інвестування коштів і перестрахування. Найголовніше: регулятор національного страхового ринку відповідно до західних критеріїв повинен реагувати відповідним чином у разі, "якщо недостатнє або недоцільне перестраху вальне покриття негативно впливає на здатність компанії здійснювати виплати".

Проте кожна країна має власне законодавство по регулюванню страхової справи. Розглянемо його на прикладі декількох провідних країн світу.

Американська держава не має федеральної системи регулювання страхової галузі. Історично регулюючу діяльність у цій сфері проводили штати, їхні повноваження обумовлені законом Маккарена-Фергюсона 1945 року. Кожний штат здійснює контроль на своїй території, а федеральне антитрестове законодавство відноситься до страхування тією мірою, якою цей вид діяльності не охоплений регулюванням штатів.

Проте ще в XIX ст. з'явилася необхідність координації регулюючої діяльності, оскільки багато компаній здійснювали операції одночасно в декількох штатах. З цією метою в 1871 року була заснована Національна страхова асоціація (НАІС), до якої увійшли глави страхових органів кожного штату.

Сучасна діяльність НАІС пояснює, чому в США так і не було створене федеральне страхове відомство. Вона фактично виконує функції цього органу. Асоціація розробляє єдині стандарти регулювання і типові закони, які після прийняття на загальних зборах НАІС мають бути інкорпоровані в законодавство штатів. Ці рішення є рекомендаційними, тому теоретично штати можуть їх ігнорувати. Однак на практиці цього не відбувається - це пояснюється авторитетам НАІС, крім того, існують дієві механізми втілення цих рішень у життя.

Особливу увагу НАІС приділяє питанням фінансової стійкості страхових компаній, оскільки в США забезпечення платоспроможності страховиків завжди вважалося основним завданням регулювання. Питання фінансового стану галузі ніколи не втрачали своєї актуальності, а в 90-і роки набули широкого суспільного резонансу у зв'язку з фінансовою неспроможністю двох великих страхових компаній - "Mutual Benefit Life" і "Executive Life".

Контроль за справедливими умовами укладання страхових договорів також посідає важливе місце в регулювальній діяльності американської держави. Це пов'язано, з тією винятковою роллю, яку страхування відіграє в повсякденному житті американців. Приміром, на більшій частиш території країни автомобіль - найбільш, розповсюджений, а найчастіше і єдиний засіб пересування, тому страхування автотранспортних засобів і автоцивільної відповідальності - нагальна потреба, і воно є обов'язковим в більшості штатів.

К відповідності із зазначеними цілями у державному регулюванні США виділяються два основних напрями:

- регулювання платоспроможності страховиків;

- регулювання ринку.

Регулювання платоспроможності включає такі механізми контролю, як вимоги до капіталу, резервних фондів та інвестицій, аудиту і над нню фінансової звітності, а також заходи, які вживаються у разі неплатоспроможності страховика. Основна увага приділяється встановленню ціни, затвердженню форм страхових полісів, принципам укладення договорів страхування і розгляду претензій.

Нині у Великобританії створена найбільш ліберальна система страхування. Тут навіть немає спеціальних орган в нагляду за страховою діяльністю. Він здійснюється Департшентом торгівлі і промисловості (DTI), конкретно - страховим відділом Департаменту. Незважаючи на лібералізм у встановленні цін та правил страхування, якість послуг у цій країні не гірша, а ціни нижчі, ніж в інших країнах.

Законодавчу базу страхової діяльності у Великобританії складає Закон про страхові компанії 1982 року з урахуванням наступних змін і доповнень. У законі містяться правові норми, що регулюють питання ліцензування страхової діяльності, платоспроможності страховика, оцінки його активів і пасивів, інвестицій страхових резервів.

Страхове законодавство Великобританії в основному гармонізоване з вимогами ЄС. Так, питання накопичувального страхування життя підпорядковані правовому регулюванню англійським законом про фінансове обслуговування 1986 року. Діяльність дружніх товариств регулюється спеціальним законом про дружні товариства 1974 року. Особливий закон про корпорацію "Ллойд" 1982 року регулює питання страхової діяльності цієї корпорації.

Страхові компанії і фізичні особи не мають права займатися страховим бізнесом у Великобританії доти, доки не одержать ліцензію Департаменту. Виняток із загального правила застосовується щодо членів корпорації "Ллойд", дружніх товариств і профспілок, які здійснюють страхування своїх членів на період страйків. Щодо членів корпорації "Ллойд" питання ліцензування передані до компетенції вищого органу цієї організації. Питання ліцензування страхової діяльності дружніх товариств віднесені до компетенції Регістру дружніх товариств.

Діяльність страхових синдикатів корпорації "Ллойд" безпосередньо не підлягає нагляду з боку Департаменту торгівлі і промисловості. Відповідно до Закону про страхову корпорацію "Ллойд" 1982 року функції нагляду за синдикатами передані Комітету Ллойда, наділеному широкими правами і повноваженнями. У результаті в цивільно-правовому декреті корпорація розглядається як саморегулююча структура стра­хового ринку, функціонування якої має яскраво виражений міжнародний характер.

Всі страхові компанії Великобританії зобов'язані в шестимісячний термін після закінчення звітного року опублікувати і представити в DTI докладний звіт про діяльність. Звіт включає: баланс компанії, рахунок прибутків і збитків, аналіз динаміки страхової премії, аналіз частоти виплат і ліквідації претензій, огляд змін по фондах довгострокових видів страхування. До звіту має бути доданий акт перевірки даних неза­лежною аудиторською фірмою. Будь-який власник акцій має право зажадати копію звіту.

Особлива увага приділяється рівню платоспроможності страховика (фінансової стійкості). Платоспроможність за загальними видами страхування визначається директивами ЄС. При цьому всі компанії поділені на два види:

- компанії ЄС (якщо центральний офіс знаходиться в країні - члені ЄС);

- зовнішні компанії (якщо центральний офіс перебуває за межами ЄС).

Для компаній, центральний офіс яких знаходиться у Великобританії, має витримуватися рівень платоспроможності.

Кожні три роки компанії довгострокового страхування повинні призначати фахівця - актуарія для перевірки їх активів і зобов'язань. У разі недотримання необхідного рівня платоспроможності компанії зобов'язані надати в DTI докладний план фінансового оздоровлення до того, як він застосує санкції.

Так страховий ринок Німеччини перебуває під жорстким контролем держави. Всі діючі в Німеччині національні й іноземні страхові компанії підлягають обов'язковому державному страховому нагляду Федерального відомства нагляду за діяльністю страхових компаній (BAV), який знаходиться в Берліні.

Основна мета діяльності BAV - захист інтересів страхувальників. Це важливо, оскільки у Німеччині порівняно із Великобританією немає особливого централізованого гарантійного фонду для відшкодування збитків страхувальником через непередбачене банкрутство їхніх страховиків. Єдиний виняток - особливий гарантійний фонд страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів. З цього фонду відшкодовується збиток учасникам дорожнього руху, які постраждали в результаті дорожньо-транспортної пригоди, якщо автовласник з якихось причин не мав поліса, що засвідчує наявність у нього договору такого страхування.

Німеччина входить до ЄС, тому регламентація її страхової діяльності перебуває в суворій відповідності з діяльністю органів нагляду в країнах ЄС. Вільне розміщення капіталу для відкриття дочірніх підприємств і представництв у межах ЄС обумовило необхідність єдиної системи контролю платоспроможності. Дана система призначена для всіх страхових ком паній, які проводять пряме страхування, за винятком тих, що займаються тільки перестрахуванням. Правила платоспроможності - найбільш характерне вираження європейської регламентації, якій мають підпорядковуватися всі страхові компанії ЄС. BAV наділене широкими правами і повноваженнями по нагляду за страховою діяльністю. Одна із головних його функцій - моніторинг рівня платоспроможності і фінансової стійкості страхових компаній - суб'єктів страхового ринку Німеччини.

Всі іноземні страхові компанії, які мають намір здійснювати операції прямого страхування в Німеччині, повинні пройти процедуру ліцензування через BAV. Вона обов'язкова для страхових компаній - членів ЄС.

Для іноземних страховиків із країн не членів ЄС діють додаткові вимоги. Вони можуть одержати ліцензії тільки за наявності у них офісного приміщення, управлінського персоналу і всього того, що складає інфраструктуру страхового бізнесу. Вони повинні також підтвердити наявність фіксованого депозиту в грошовій формі, що гарантує виконання взятих ними страхових зобов'язань. Інвестиційна діяльність цих страховиків має бути орієнтована винятково на економіку Німеччини. Крім того, кожен з них повинен призначити адвоката, який представляє його інтереси.

Обсяг річної фінансової звітності і принципи бухгалтерського обліку господарських операцій страхових компаній встановлюється BAV. Особливі вимоги щодо цієї звітності встановлюються при здійсненні операцій за певними видами страхування, наприклад, по страхуванню життя. Консолідований річний фінансовий звіт повинен включати результати операцій і бухгалтерські баланси всіх компаній, агентств і представництв даного страховика по всіх країнах, у яких він здійснює страхові і перестрахувальні операції.

Відповідно до вимог BAV, річний бухгалтерський баланс страхової компанії, розшифровка по рахунку "прибутки та збитки", супровідна записка до річного бухгалтерського балансу генерального директора страхової компанії мають бути піддані перевірці зовнішнім аудитором. Результати його оформляються аудиторським висновком. Особлива увага в ньому приділяється оцінці фінансової стійкості страховика, рівню платоспроможності, величині і напрямам розміщення страхових резервів. Річний фінансовий звіт, включаючи всі необхідні документи, має бути представлений не пізніше трьох місяців від дня звітної дати.

Основна ідея діючої моделі контролю за платоспроможністю страхових компаній полягає в забезпеченні достатності страхових фондів. Рівень платоспроможності страховика визначається шляхом зіставлення його активів з існуючими на певний момент зобов'язаннями. Тим самим розраховується величина фактично вільних активів - ресурсів, вільних від будь-яких зобов'язань. За своїм фінансовим наповненням вони відповідають величині власного капіталу страхової компанії. Отримана величина порівнюється з нормативним рівнем. Якщо виявляється недостатність власного капіталу, компанія з точки зору платоспроможності знаходиться в критичному стані, і до неї застосовуються особливі санкції.

Особливо цікавим для України є огляд законодавства інших країн резиденти яких, укладають угоди перестрахування з українськими страховиками стосовно положень, які закріплюють нагляд за страховою та перестраховою діяльністю. Ця тема є актуальною через прийняття постанови КМУ № 124 від 04.02.04. Положення цієї постанови вимагають, щоб в країні реєстрації перестраховика нерезидента обов’язково існував державний нагляд за страховою і перестраховою діяльністю. Якщо такого нагляду немає, то українському страховику заборонено укладати угоди перестрахування з такими компаніями. Відомо, що за перестрахуванням стоять великі інтереси, тому слід чітко визначити які країни здійснюють нагляд за страхуванням та перестрахуванням і в чому полягає такий нагляд. Для дано дослідження використовувались виключно закони відповідних країн.

Німецьким перестраховикам не потрібно одержувати дозвіл на здійснення перестрахування. Цей факт є загально відомим. Часто відсутність обов’язку одержувати дозвіл сприймається як відсутність нагляду. Однак це твердження є невірним та потребує роз’яснень.

Є дві категорії перестраховиків: перша категорія – страховики які займаються страхуванням і перестрахуванням. Ця категорія підлягає повному нагляду з боку регулятора. Причиною цього є наявність угод прямого страхування поряд із перестрахуванням. Позиція німецького регулятора є зрозумілою: коли страховики мають справу із перестраховиками вони є більш професійно підготовленими і тому загроза того, що вони виберуть ненадійного перестраховика набагато менша за загрозу того, що страхувальник обере ненадійного страховика. Друга категорія – це так звані професійні перестраховики, виключним видом діяльності яких є перестрахування. Друга категорія на відміну від першої не є такою однорідною та її можна поділити на 3 підгрупи. Перша: німецькі професійні перестраховики, які мають організаційно-правову форму товариства взаємної допомоги (mutual assistance) підлягають такому ж нагляду як і первинні страховики. Друга: німецькі професійні перестраховики, які мають іншу організаційно-правову форму є об’єктом обмеженого нагляду. Третя: іноземні професійні перестраховики, які взагалі не є об’єктом нагляду, незалежно від того чи вони мають філіал в Німеччині.

Система страхового нагляду Німеччини виділяє прямий та опосередкований нагляд. Опосередкований нагляд означає, що нагляд здійснюється не за перестраховиком, а за перестраховою діяльністю. Тобто регулятор слідкує за тим, щоб первинний страховик самостійно перевіряв чи перестраховик:
має відповідний досвід роботи отримує страхові премії і несе сам відповідальність чи діє як перестраховий брокер передаючі всі страхові премії іншому перестраховику є фінансово стабільним; та знаходиться в країні, законодавство якої не забороняє переказ грошей за страховими вимогами.

Регулятор Німеччини завжди має можливість перевірити чи вибрав страховик надійного перестраховика за допомогою запиту стосовно інформації, аналізу внутрішньої звітності, та перевірок на місцях. У випадку, якщо регулятор виявить, що існує загроза правам страхувальників, він може вимагати від первинного страховика розірвати контракти перестрахування. Після цього, німецький регулятор повідомить інших європейський регуляторів про те, що певний перестраховик не відповідає вимогам стабільності. В цій ситуації можна побачити наступне: навіть якщо перестраховик не підпадає взагалі під нагляд, німецький регулятор може заборонити страховикам вступати з цим перестраховиком у відносини. Регулятор Німеччини видав роз’яснення як первинний страховик повинен перевіряти перестраховика на предмет надійності та стабільності. Це роз’яснення містить положення, які забезпечують пруденційний нагляд.

Прямий (безпосередній) нагляд за перестраховиком.
Прямий нагляд містить дві процедури: реєстрація та постійний нагляд.
Кожен професійний перестраховик повинен бути зареєстрований в реєстрі німецького регулятора. Зареєстровані перестраховики після цього стають об’єктом постійного нагляду.

Постійний нагляд. Постійний нагляд означає, що за перестраховиком здійснюється нагляд на постійній основі. В момент коли компанія подає заяву на реєстрацію регулятор перевіряє чи розміщений головний офіс страховика в Німеччині. Якщо головний офіс розміщений за межами Німеччини, така компанія не може бути зареєстрована. Також регулятор перевіряє кваліфікацію органу правління перестраховика та власників перестраховика (ця інформацію перестраховик повинен надати при реєстрації). Нещодавно було прийнято новий закон в Німеччині „Про страхування” в результаті чого через певний період, визначений в перехідних положеннях перестраховик може обирати одну з наступних організаційно-правових форм: відкрита публічна компанія з обмеженою відповідальністю, товариства взаємної допомоги, корпорації та установи публічного права. В законі закріплюються положення про правила інвестування технічних резервів (принцип диверсифікації активів). Перестраховик повинен надавати наглядовому органу звіти, а також на запит регулятора повинен надавати додаткову інформацію.

Звіти. Первинним контролем за перестраховиком є аналіз „зовнішньої” фінансової звітності. „Зовнішня” звітність означає звітність, яка є загально доступною і друкується в певних виданнях. Звітність повинна відповідати „Стандартам звітності Німеччини”, які закріплені в Торговому кодексі Німеччини та інших актах. Застосовується принцип пруденційного нагляду, який полягає в тому, що бізнесмен повинен не завищувати активи та занижувати зобов’язання , а навпаки. Якщо професійні перестраховики входять до певної групи, така група є об’єктом нагляду лише у разі, якщо в групу входить страховик.

Протягом 10 місяців після закінчення звітного року, перестраховик повинен надати фінансові річні звіти та звіт щодо фінансового стану. Річні звіти повинні бути перевірені аудиторами. Загальні збори учасників повинні затвердити звіти протягом 14 місяців після закінчення звітного року. Аналітики регулятора перевіряють звітні дані та можуть вимагати зробити виправлення у випадку виявлення помилок. Аналізуються дані не тільки поточні а і за останні 5 років, що оцінити тенденції розвитку перестраховика. Такий аналіз, що включає в себе 5річний період дає змогу оцінити походження активів.

Можна навести приклад як здійснюється нагляд за конкретним перестраховиком. Короткий аналіз складається з декількох етапів. Перший етап включає в себе перевірку: премій, виплат, операційних витрат, технічних резервів, неоплачених вимог. Требі підкреслити особливий німецький підхід: оцінка всіх активів здійснюється на підставі принципу „завжди на користь меншого”, що означає наступне: всі активи оцінюються за заниженою (мінімальною) вартістю. Коли перестраховик у звітних даних не використовує цей принцип, у регулятора можуть виникати запитання. Другий етап – аналіз прибутків, які виникли завдяки інвестиціям.

Річний фінансовий звіт та звіт про стан перестраховика повинен перевірятись аудитором. Перестраховик повинен повідомити регулятора про призначення певного аудитора перед початком здійснення перевірки цим аудитором. Зміст висновку аудитора регулюється „Положенням про зміст висновку аудитора”, яке затверджено німецьким регулятором. До регулятора має бути направлено копії аудиторського висновку та коментарю до такого висновку, зробленого членами правління перестраховика. Також має бути наданий звіт правління перестраховика про відносини з афілійованими особами.

Перестраховик також повинен подавати інформацію про учать в інших компаніях і інформацію про внутрішню і зовнішню діяльність перестраховика.

Перевірки на місцях. Регулятор має повноваження перевіряти не тільки первинних страховиків, а і перестраховиків. Регулятор може накладати штрафи на страховика, якщо останній надав неправдиву інформацію. Штраф також може бути накладений, якщо подана інформація не відповідає затвердженому стандарту. Якщо інспектор, який перевіряє перестраховика виявляє, що бізнес перестраховика постійно погіршується він може вимагати від перестраховика пояснень з цього приводу. Якщо є серйозні сумніви щодо стабільності перестраховика, може були призначена виїзна перевірка з метою отримання точних даних.

Ще нещодавно німецьке законодавство не дозволяло регулятору надавати приписи перестраховикам щодо виправлення ситуації. Але зараз ситуація змінилася. Нове положення законодавства містить наступне:
„Регулятор може висувати компаніям, членам правління або іншим менеджерам будь-які вимоги для того, щоб всі положення законодавства були дотримані, зокрема щоб перестрахова компанія в будь-який момент могла виконати всі свої зобов’язання. Регулятор, у випадку якщо заходи були неефективним, може прийняти рішення про відкликання членів правління перестраховика та заборонити таким особам здійснювати свої функції”. Дуже ефективним тут є непрямий нагляд, бо регулятор може заборонити первинним страховикам укладати угоди перестрахуванням з перестраховиком.

Німецька система нагляду за перестраховою діяльністю складається з прямого та опосередкованого нагляду. У випадку якщо професійні перестраховики мають форму товариства взаємодопомоги (mutual society) вони є об’єктом такого ж нагляду як і первинні страховики. Інші професійні перестраховики, зареєстровані в Німеччині, є об’єктом прямого нагляду, але обмеженого. Іноземні професійні перестраховики не є суб’єктами прямого нагляду. Абсолютно всі перестраховики, які здійснюють діяльність з німецькими страховиками підпадають під нагляд німецького регулятора. Історія перестрахового бізнесу в Германії не знає фактів неплатоспроможності перестраховиків. Причиною цього є вирішення проблем на ранній стадії, що дозволяє оперативно вирішити ці проблеми.

Страхова діяльність в Литві регулюється Законом „Про страхування” від 18 вересня 2003 року. Система нагляду є схожою на німецьку, де нагляд за страховиками є повним, а за професійними перестраховиками (тобто компаніями, які займаються виключно перестрахуванням) є обмеженим. Перестрахуванням в Литві можуть займатися як страховики так і професійні перестраховики. Страховики, які отримали ліцензії на страхування можуть здійснювати перестрахування за тими видами страхування, на які є ліценція. Компанія, яка займається виключно перестрахуванням не повинна отримувати жодних ліцензій. Для того, щоб здійснювати перестрахову діяльність в Литві не обов’язково реєструвати філіал, тобто можна укладати угоди з литовськими страховиками на основі транскордонних операцій. Але в цьому випадку діють вимоги, які затверджені Литовським регулятором. Ці вимоги встановлюють обмеження для страховика, який бажає перекласти частину свої ризиків на перестраховика. Перестраховики умовно поділяються на декілька групи залежно від їх фінансового стану. Чим вище показники фінансової стабільності перестраховика (основини критерієм є рейтинг певно-визначених міжнародних агентств) тим більшу частку від своїх ризиків можна передавати такому перестраховику. Якщо перестрахування здійснює страховик, він є об’єктом повного нагляду. Якщо перестрахування здійснює професійний перестраховик він є об’єктом обмеженого нагляду. Відповідно до ст. 204 обмежений нагляд передбачає наступні повноваження в сфері нагляду за перестрахуванням:

- витребування інформації шляхом направлення запитів;

- проведення перевірок на місцях.

Професійні перестраховики Литви зобов’язані публікувати фінансові звіти в порядку, затвердженому регулятором Литви. Литовський регулятор може заборонити литовським страховикам укладати угоду з певним професійним перестраховиком.

Страхова діяльність в Латвії регулюється Законом „Про страхові компанії та нагляд за страховими компаніями” від 1 вересня 1998 році. Останні зміни були внесені 27 березня 2003 року. Закон Латвії, як і Литви був цілком змінений у зв’язку зі входженням до Європейського Союзу. Страхові компанії, що зареєстровані в країнах ЄС можуть вільно здійснювати страхову діяльність на території Латвії без реєстрації. Інші країни повинні пройти всі необхідні процедури, які існують для національних компаній (зареєструвати філіали, отримати ліцензію, тощо). Питання регулювання перестрахової діяльності закріплені у 8 главі Закону. Страховики Латвії можуть укладати угоди перестрахування лише з наступними перестраховиками:

- страхові компанії, що зареєстровані в Латвії, Литві, Естонії та мають ліцензію на здійснення відповідного виду страхування;

- страхові компанії, що зареєстровані в країнах-членах ЄС та мають ліцензію на відповідний вид страхування в країні реєстрації;

- перестрахові компанії (професійні), які зареєстровані в країнах, інвестиційний рейтинг яких є високим за даними міжнародно-рейтингових агентств.

Латвійські страхові компанії, що займаються страхуванням життя можуть перестраховувати лише ризики „життя”. Відповідно латвійські страхові компанії, що займаються страхуванням „не життя” можуть перестраховувати ризики „не життя”.

Перестрахова діяльність в Латвії є об’єктом нагляду, але такий нагляд є однобокий. Латвійський регулятор захищає інтереси лише страхувальників Латвії. Перестраховики Латвії, які займаються виключно перестрахуванням взагалі не підпадають під нагляд. Вони не отримують ліцензії, не реєструються, не опубліковують звіти, не можуть перевірятися. Цим компаніям не можна видавати приписи. Одним з аргументів, що нагляду за перестраховими компаніями в Латвії не існує є відповіді регулятора Латвії на запити Держфінпослуг. Другим аргументом є інформація на офіційному сайті Міжнародної Асоціації органів, що здійснюють нагляд за страховою діяльністю. Відповідно до інформації, що розташована регулятором Латвії, нагляду за перестрахуванням, а також перестраховими компаніями в Латвії, не існує. Після аналізу відповіді регулятора виявилось, що регулятор навіть не володіє інформацією про акціонерів перестрахових товариств. Для отримання такої інформації регулятор вимушений робити запити до інших державних органів. Тобто відповідь абсолютно однозначна – нагляд з боку держави за перестраховими компаніями в Латвії не здійснюється.

Страхова та перестрахова діяльність в Росії регулюється Законом Російскої Федерації "Об организации страхового дела в Российской Федерации" від 27 листопада 1992 року. В цей закон було внесено останні зміни в грудні 2003 року. Згідно з російським законом страхова та перестрахова діяльність є об’єктом повного, прямого нагляду. Страхові компанії, які займаються виключно перестрахуванням є об’єктом такого ж нагляду як і страховики, які займаються страхуванням і перестрахуванням. На відміну від Німеччини та Литви російській компанії для провадження перестрахування замало реєстрації і слід отримати ліцензію. Для отримання ліцензії, компанія повинна подати такі ж документи регулятору, що і страхова компанія за виключенням даних про страхового актуарія, правил страхування та страхових тарифів. Строк протягом якого має бути видана (або відхилена заява) ліцензія складає 60 днів. Російські перестраховики повинні публікувати та надавати регулятори річні звіти, висновки актуаріїв, сформувати необхідний статутний фонд (30 млн. рублів – 6 млн. грн.).

В Росії існує повний та прямий нагляд за перестрахуванням, який має такий же характер як і нагляд за страхуванням.

Страхова та перестрахова діяльність в Білорусії регулюється Законом від 3 червня 1993 г. N 2343-XII „О страховании”. Останні зміни в цей закон були внесені 31 січня 2000 року. Державним регулятором є Комісія страхового нагляду при Міністерстві фінансів. В законодавстві Білорусії, які і більшості країн передбачено можливість існування страхових організацій та професійних перестраховиків, виключним видом діяльності яких є перестрахування. Цікавою особливістю законодавства Білорусії є те, що для перестраховиків статутний розмір мінімального статутного фонду втричі більший за статутний фонд, який повинні мати страховики (для страховиків – 5 тис.. а для перестраховиків – 15 тис. мінімальних зарплат і тільки в грошовій формі). Страховики та перестраховики публікують річний звіт за формою, встановленою регулятором. Такий звіт повинен бути перевірений аудитором. Ліценції повинні отримати як страхові так і перестрахові компанії. Ліцензії видаються протягом 30 днів, але можна видати не пізніше 60 днів, якщо необхідний експертний висновок. Повноваження регулятора Білорусії є дуже широкими і включають в себе: надання/відкликання ліцензій, проведення перевірок, прийняття нормативних актів в сфері страхової діяльності, видача приписів, застосування заходів впливу, аналіз фінансової звітності, тощо. Страхові компанії та перестрахові товариства є об’єктом повного та безпосереднього нагляду з боку регулятора.
Категорія: Страхові послуги




Матеріали сайту призначені виключно для ознайомлення і не можуть бути використані в інших цілях.