Головна Страхове законодавство Статті про страхування
promo

TOP статті

» Виникнення та розвиток страхування
» Класифікація ризиків та їхня оцінка
» Страхові фонди і форми їх організації
» Поняття страхового ризику та його основні характеристик ...
» Особливості функціонування страхових брокерів в Україні
» Управління ризиком
» Резерви страховика, їх види та порядок формування
» Страхування фінансово – кредитних ризиків
» Характеристика світових ринків страхування
» Поняття класифікації страхування та її значення

Поняття класифікації страхування та її значення

Страхування, як і будь-яка інша сфера діяльності людини, будь-яка інша система знань, потребує внутрішньої структурно-логічної впорядкованості. Без такої впорядкованості неможливо організувати складну справу, виробити методологію наукових досліджень, розробити законодавчу базу в цій сфері діяльності та інш.. Щоб досягти необхідної впорядкованості, застосовують класифікацію. І потреба в ній тим нагальніша, чим складніший об'єкт, який має бути класифіковано.

Поняття «класифікація» походить від латинського classis — розряд, клас. Латинський корінь визначає «квінтесенцію» цього поняття, його найістотніше, найсуттєвіше значення поділ предмeтів певної сукупності за спільними ознаками з утворенням системи класів цієї сукупності.

Отже, під класифікацією розуміють – групування предметів, явищ чи процесів за певними ознаками з метою встановлення взаємозв’язків і взаємозалежностей між ними.

Класифікація страхування — це поділ страхових відносин на взаємопов'язані ланки, що знаходяться між собою в ієрархічній підпорядкованості.

Класифікація застосовується в наукових, навчально – освітніх та прикладних (практичних) цілях. Відповідно цілям відомі три види класифікації: наукова, навчальна та прикладна.

Наукові класифікації найбільш широкі і деталізовані. Застосовуються у наукових дослідженнях, дисертаціях та ін.

Навчальні (освітні) класифікації більш звужені і ближчі до прикладних. Подаються у підручниках і посібниках з навчальною метою.

Прикладні класифікації подаються у законодавчих або допоміжних до законодавчих документах. Вони значно вужчі наукових і служать для поділу страхувань, видачі ліцензій, складання звітності, у ряді випадків – для формування статутних фондів.


Для чого потрібна класифікація?

- Органу нагляду класифікація потрібна для видачі ліцензій та узгодження правил страхування.

- Клієнтам – страхувальникам і застрахованим – для простого та ясного розуміння пропонованих страхових продуктів.

- Страховикам,- для правильної розробки правил і програм, а також для розуміння тих процесів, які відбуваються при здійсненні страхування життя, тобто для розуміння його економічних механізмів, які тут значно складніші, ніж у загальному страхуванні.

Класифікацію за об'єктами з виділенням галузей, підгалузей і видів страхування вважають класичним підходом у теорії та практиці вітчизняного страхування, оскільки об'єкт страхування є вирішальним фактором, від якого залежить характер договору страхування і його основні умови. Наукове значення класифікації полягає в тому, що вона допомагає вивчити суть явищ та розробити пропозиції щодо поліпшення ефективності страхової діяльності.

Практичне значення класифікації полягає в тому що на основі її розробляється та приймаються законодавчі та нормативні акти щодо упорядкування страхової діяльності, видаються ліцензії для здійснення страхової діяльності, складається звітність, контролюються показники діяльності страхових компаній, тощо. Використання класифікації дозволяє налагодити міжнародне співробітництво, виявити пріоритети росту окремих видів страхування.

Існують різні підходи щодо класифікації страхування.

Найбільш вдалою, на нашу думку, є класифікація, запропонована проф. С.С.Осадцем, який виділяє такі класифікаційні ознаки, які мають найбільше значення як у теоретичному, так i у практичному розумінні, а саме:

• історичні ознаки (етапи розвитку страхової справи; час виникнення окремих видів страхування);

• юридичні ознаки (вимоги міжнародних угод i внутрішнього законодавства; форма організації страховика; форма проведення страхування).

• економічні ознаки (інвестиційна складова договору страхування; рід небезпеки; об’єкт страхування);

Класифікація за історичними ознаками передбачає виокремлення етапів розвитку страхування (зародки страхування в античному суспільстві; середньовічне страхування у формі взаємодопомоги; страхування в період раннього капіталізму; страхування в сучасному капіталістичному суспільстві) i поділ yciєї сукупності страхових послуг за часом їх виникнення. Така класифікація має швидше теоретичне, а ніж практичне значенням і в той же час дає змогу прогнозувати розвиток страхової діяльності.

Так по розвитку видів страхування воно поділяється на три групи:

· „ давні „ – страхування майна, страхування від вогневих ризиків, тощо;

· „ нові „ – страхування фінансово-кредитних ризиків, страхування відповідальності, тощо;

· „ новітні „ – страхування будівельних і технічних ризиків, авіаційне і космічне страхування, тощо.

Класифікація страхування за юридичними ознаками базується на законодавчих нормах цивільного і страхового права. Законодавство забезпечує єдине групування страхувань за видами (класами), що служить підставою для видачі ліцензій, визначенню показників їх діяльності, формуванню страхових фондів, поділу на обов’язкове та добровільне страхування, тощо.

Класифікація за економічною ознакою передбачає кілька варіантів.

По першому варіанту, залежно від спеціалізації страховика виділяють: страхування життя, загальні види страхування.

Так, за спеціалізацію діяльності страхові компанії поділяються на дві великі групи в залежності від наявності або відсутності у договорі страхування інвестиційної складової: страхування життя та загальне (ризикове страхування)

Безперечне й повне повернення страхувальникові (застрахованому, його правонаступникам) внесеної суми премій плюс додатковий дохід у вигляді відсотків річних саме i означає ту інвестиційну складову, якою відрізняються договори страхування життя i якої немає в інших договорах страхування.

Загальне страхування включає всі ті види страхування, які не підпадають під ознаки договорів страхування життя. Договори загального страхування є короткостроковими. Стандартний термін –один рік (саме з огляду на цей термін обчислюють страхові тарифи діяльності видів загального страхування).Іноді вони можуть укладатися навіть на кілька днів, наприклад при страхуванні вантажів — на період транспортування, а при страхуванні туристів, що виїздять за кордон, — на період перебування там. Отже, тут немає змоги протягом тривалого часу нагромаджувати страхові премії. Та й самі страхові премії порівняно з договорами страхування життя мають зовсім інший економічний зміст. Вони, як правило, сплачуються одноразово i становлять невеличкий відсоток від страхової суми. Вони не нагромаджуються, не розглядаються страхувальниками як інвестовані кошти i не повертаються страхувальникам по закінченню дії договору страхування. Договори загального страхування, таким чином, призначені лише для забезпечення компенсації збитків внаслідок страховик подій.

Класифікація з виокремленням двох зазначених груп, незважаючи на зовнішню простоту, має дуже велике значення i глибокий зміст.

Річ у тім, що фінансове управління компанією, яка здійснює страхування життя, відрізняється від управління компанією, що провадить загальні види страхування. Необхідність збереження довгострокових заощаджень страхувальників за договорами страхування життя висуває до страховиків, що здійснюють таке страхування, особливі вимоги, а саме:

· передбачається підвищений розмір статутного капіталу;

· установлюється особливий порядок формування страхових резервів, які обчислюються окремо за кожним договором страхування з використанням методів актуарної математики;

· доходи компаній, у вигляді внесків за договорами страхування життя, не підлягають оподаткуванню;

· договори укладаються на довгий термін та інше.

А компанії, що провадять загальні види страхування (строк майже завжди не перевищує року), орієнтовані на короткострокові високоліквідні інвестиції. Особливі інвестиційні можливості компаній зi страхування життя роблять унікальним їx становище на ринку капіталу: вони чи не єдині фінансові установи (за винятком пенсійних фондів), які задовольняють потреби економіки в дефіцитному капіталі для довгострокових інвестицій.

3 огляду на розбіжності в більшості країн світу заборонено створювати так звані композитні компанії, які б одночасно здійснювали страхування життя i загальне страхування. У країнах європейського Союзу, наприклад, така заборона діє з 1982 року. У нашій Укpaїні заборона на створення композитних компаній icнyє з 1 січня 1997 р. В ЄС страховий ринок чітко поділений на ринок страхування життя i ринок загального страхування. Відповідним чином будується i статистика.

По другому варіанту, класифікація за економічними ознаками передбачає класифікацію за:

· родом небезпеки (видами ризиків);

· Об'єктами (галузями, підгалузями i видами);

· статусом страхувальника (юридичні, фізичні особи);

· статусом страховика;

Так, іноді практика страхування потребує комплексного страхового захисту майнових інтересів страхувальника. Тоді за одним страховим полісом беруться на страхування кілька різнорідних об’єктів на випадок одних i тих самих страхових подій. У цьому разі доцільніше додержувати класифікації не за об’єктами страхування, а – за родом небезпеки. Під родом небезпеки розуміється набір специфічних страхових подій (страхових ризиків), які супроводжують конкретну діяльність страхувальника. Із цього погляду в загальному страхуванні виокремлюють, наприклад за такими ризиками:

· пов’язаних з життям та здоров’ям;

· негативними подіями на транспорті;

· з ризиками підприємців;

· фінанси-кредитними ризиками;

· технічними ризиками;

· нанесення збитку третім особам;

· пов’язаних з діяльністю на АЄС;

· пов’язаних з діяльністю в космічній галузі.

Не менш важливою з економічного погляду є класифікація за об'єктами страхування, тобто об'єктами, на які спрямовується страховий захист. Класифікація за об'єктами страхування передбачає виокремлення трьох галузей:

· особистого страхування (об'єкти — життя, здоров'я і працездатність страхувальників або застрахованих);

· майнового страхування (об'єкти — майно в різних його видах: рухомі і нерухомі матеріальні цінності, грошові кошти, доходи);

· страхування відповідальності (об'єкт — відповідальність за шкоду, заподіяну страхувальником життю, здоров'ю, майну третьої особи).

За статусом страхувальника, або за орієнтацією страхових інтересів, страхові послуги поділяються на такі, що обслуговують інтереси:

· громадян, орієнтовані на соціальні та майнові потреби родини або окремої людини;

· юридичних осіб.

За статусом страховика виділяють:

· державне страхування (спеціалізовані державні страхові організації);

· комерційне страхування (страхові компанії різних форм власності відповідно до Закону України «Про страхування»).

· Взаємне страхування (товариства взаємного страхування).

Іноді існує потреба у класифікації за юридичним статусом страховика (формою організації). Така класифікація використовується переважно з метою забезпечення державного регулювання страхової діяльності (видача ліцензій, ведення державного реєстру страхових компаній тощо), контролю за страховиками, аналізу розвитку страхового ринку в інституційному i територіальному аспекті. У цьому плані можна виокремити страхування комерційне (в Україні, згідно з чинним законодавством, його здійснюють страхові компанії, створені у формі акціонерних товариств відкритого i закритого типу, повних, командитних товариств, товариств з додатковою відповідальністю; в інших країнах комерційне страхування здійснюють також приватні страхові компанії) взаємне (його здійснюють товариства взаємного страхування),. державне (його здійснюють спеціалізовані державні страхові організації).

За формою організації страхування:

· індивідуальне (договори укладаються з окремими фізичними особами в індивідуальному порядку; вони забезпечують урахування визначених потреб окремих осіб, виходячи із їхнього суспільного, майнового та сімейного стану);

· колективне (передбачає укладання договорів з адміністрацією підприємств, організацій, установ, які виступають у ролі страхувальника; застрахованими є особи, які працюють на цьому підприємстві, в установі, організації). У колективі може бути створено декілька страхових груп, в основі критерію поділу яких виступає посада, вік тощо. Для кожної групи визначається однакова страхова сума, а для усіх її членів встановлюється єдиний страховий тариф (страховий платіж).




Матеріали сайту призначені виключно для ознайомлення і не можуть бути використані в інших цілях.