Головна Страхове законодавство Статті про страхування
promo

Навігація

Головна

Закони про страхування Статті про страхування

Лист адміністрації

А ви застраховані?

Так, звісно!
Ні, навіщо?
Збираюся...

Управління ризиком

Управління ризиком - "ризик-менеджмент" - одне з головних понять страхового бізнесу на Заході. У вітчизняну практику воно ввійшло відносно недавно. Ризик-менеджмент - це сукупність послідовних заходів антиризикової діяльності, застосування яких має комплексний, системний характер і є фактором підвищення надійності захисту від настання страхових випадків. Він базується на знанні стандартних прийомів управління ризиком, умінні швидко і правильно оцінити конкретну економічну ситуацію.

Ризики будь-яких видів піддаються управлінню, що дозволяє певною мірою передбачити їхні наслідки, а відтак і фінансові витрати для відшкодування збитків.

В галузі ризиків сформувались спеціальні методи управління ними. Вони відомі у фаховій термінології як "Risk Management ". Основним завданням цієї системи є створення та досягнення найбільш ефективної системи антикризових заходів.

Здійснення управління ризиками страховими компаніями визначається специфічністю страхування як сфери бізнесу і пов'язано із діяльністю страховика, яка складається з безпосереднього здійснення страхових операцій, інвестування фінансових ресурсів, здійснення звичайних для будь-якого суб'єкта господарювання функцій. Через те діяльність страховика містить три види ризиків: страховий, інвестиційний, загально фінансовий.

Два останніх можна віднести до ризиків, які не пов'язані із страховою діяльністю, на них впливають економічні та природні ризики.


Основними етапами управління страховим ризиком є:

- аналіз ризику;

- контроль ризику;

- фінансування ризику.


Аналіз ризику передбачає його:

- розпізнавання;

- Оцінювання;

- Визначення дій для запобігання збитків.


Основними методами кваліфікаційного аналізу ризиків є такі:

- аналіз спостережень за виробничою діяльністю;

- аналіз свідчень працівників;

- аналіз організації об'єкта дослідження;

- аналіз окремих контрольних перевірок.



Оцінка ризику проводиться як правило по двом показникам:

· Максимальному розміру збитку, до якого може призвести даний ризик;

· Імовірності настання події, яка може спричинити максимальний збиток.


Контроль над ризиками здійснюється різними способами:

· зменшенням ризику;

· обмеженням ризику або розсіюванням ризику;

· уникненням ризику.

Фінансування ризику полягає у використанні різних джерел коштів для покриття його наслідків. Фінансування ризиків здійснюється двома методами: самофінансуванням та переданням ризику іншому господарському об'єкту.

На кожному етапі управління ризиком застосовуються свої специфічні прийоми. Розглянемо їх детальніше.

Аналіз ризику. Страхові компанії, беручи на свою відповідальність ті чи інші ризики, повинні проаналізувати їх, розпізнати та дати оцінку. Розпізнавання (ідентифікація) ризиків (встановлення ризику) - систематичне виявлення джерел ризику, визначення факторів ризику, їхньої класифікації та попередньої оцінки значущості кожного з цих факторів.

Об'єкти, що пропонуються на страхування, відрізняються різним ступенем небезпеки, який може визначатися емпіричним або статистичним методом. В основу обох покладено закон великих чисел, яким визначено, що ряд можливо однорідних явищ, які часто спостерігаються, буде повторюватися і далі за однаковим чисельним співвідношенням, якщо попередні умови залишаються незмінними. Застосування цього закону у страховій практиці дозволяє зробити припущення, що ступінь небезпеки, яку встановлено на підставі масового однорідного матеріалу, може бути розповсюджена на всі страхові відносини.

Чим більше сукупність, що підлягає спостереженню, тим більше випадковість наближається до достовірного результату, тим вищою є ступінь достовірності констатувати ймовірність збитку. Неправильна організація статистики ризику веде до розбіжностей та помилок в оцінках.

Для ідентифікації страхового ризику спочатку необхідно визначити такі його компоненти, як об’єкт страхування та страховий випадок.

Далі, як правило, застосовують принцип прецедентів, тобто за основу опису ризику беруться відомі з практики їхні аналоги. Підбір аналога та його адаптація до нових умов цілком визначаються знанням і досвідом співробітників страхової компанії, тому прийняття на страхування нових ризиків пов'язано із труднощами, що виникають на першому етапі управління ризиком.

Розглянемо декілька прикладів з різних видів страхування.

Найбільш ускладнений процес ідентифікації ризиків у майновому страхуванні, що обумовлено значною різноманітністю об'єктів страхування та переліком ризиків, під які можуть підпадати ці об'єкти. Наприклад, у транспортному страхуванні виділяють відповідні групи ризику.


Група - Ризики

1 Нанесення збитків транспортним засобом з вини водія

2 Пов'язані з дорожньо-транспортною пригодою ДТП (пошкодженням транспортних засобів, вантажів

3 Пов'язані з крадіжкою, пограбуванням, зловмисними діями щодо транспортних засобів

4 Пов'язані з травмами чи загибеллю водіїв під час ДТП

5 Пов'язані з пожежею та іншими природними факторами на території транспортного підприємства

6 Пов'язані з помилками персоналу (неправильна упаковка вантажу, затримки в доставці)

7 Пов'язані з невиконанням контрактних зобов'язань внаслідок дії ризиків 1,2,3,4, 5,6


Страхова компанія веде відповідний статистичний - облік та обробку зібраної інформації, на основі якої визначає всі ризикові обставини, що характеризують параметри ризику. Результатом є прийняття рішення, до якої ризикової групи слід віднести той чи інший об'єкт. Середня величина ризикових обставин - це середній ризиковий тип групи, яка використовується як міра порівняння.

У складі страхового портфеля страховій компанії бажано мати однорідні ризики, але, як правило, в неї - різнорідні ризики.

Наведемо кілька прикладів різних видів страхування.

Так, у морському страхуванні встановлення ризику передбачає:

· інспектування перевізних засобів, вантажів, портових споруд складів;

· визначення потенційних ризиків і зон найбільшого ризику в процесі транспортування й обслуговування засобів транспорту з врахуванням погодних і кліматичних умов, маршрутів перевезення;

· аналіз причин страхових випадків у процесі транспортування, якщо такі були;

· оцінку нових засобів транспортування вантажів і вантажно-розвантажувальних засобів, беручи до уваги рекомендації щодо використання цих засобів;

· одержання інформації щодо характеру вантажів і рекомендацій з їхнього упакування.

В особистому страхуванні встановлення ризику може передбачати:

· аналіз ризику на підставі власної статистики;

· встановлення факторів впливу ризиків, які можуть викликати професійні або звичайні захворювання і здатні зумовити втрату працездатності, навіть смертельні випадки;

· встановлення потенційних джерел настання страхових випадків.

Необхідно мати на увазі, що, оскільки виявлення ризику є дуже складним елементом, для цього краще залучити експертів різного фаху. У зарубіжній практиці прийняття на страхування ризиків здійснює андеррайтер, який володіє глибокими, різносторонніми та професійними знаннями страхової справи. Страхові компанії мають, як правило, андеррайтерів з кожного виду страхування.

Ефективне проведення цього етапу залежить від наявності певних методик (прогнозування настання страхових подій, оцінки вартості об'єкта страхування та ін.).

Оцінка ризиків здійснюється за допомогою актуарних розрахунків, які передбачають застосування статистичних і математичних методів. Правильна оцінка розміру ризику має велике значення в практичній роботі страхових компаній насамперед тому, що пов'язана з ресурсами страхового фонду та відшкодуванням матеріального збитку страхувальнику в грошовій формі. Якщо ризики оцінені якісно й кількісно, то виявляється можливість керувати ними, тобто зменшувати ступінь ризику за допомогою превентивних заходів.

Оцінка ризику може здійснюватися з врахуванням не тільки досвіду самої страхової компанії й інших компаній і складатися з визначення:

* оцінки всіх основних і супутніх ризикам небезпек;

* частоти настання страхових випадків;

* максимально можливого збитку;

* оцінки кумуляції ризику в розрізі окремих регіонів і т.д.

Більшість моделей для оцінки ризику придатні за наявності у страховика достатньо великого числа страхувальників, що дозволяє з більшим ступенем вірогідності визначити кількісні закономірності у страхуванні. Оцінка ризиків особливо важлива в майновому страхуванні, насамперед, для промислових підприємств, що зумовлено різноманітністю технологічних процесів, різноплановим характером виробництва, складністю та призначенням окремих агрегатів, машин, джерел живлення тощо.

Слід зауважити, що страхові компанії завжди оцінюють потенційні збитки у вартісному вираженні.

Зарубіжний досвід.

У Франції для проведення спостереження за страховими подіями автотранспорту на кожний застрахований автомобіль заведено картку з рядом ознак, включаючи професію страхувальника. Таку ж картку відкривають і на автомобіль при припиненні спостереження після закінчення строку дії договору страхування. Встановлюється тривалість обстеження в автомобіле-роках шляхом розрахунку за кожною групою автомашин. При аваріях складається картка однорідних пригод. Відношення їх до кількості автомобіле-років дає показник частоти страхових подій за рік.

Знову звернемося до деяких видів страхування і зазначимо, як може здійснюватися оцінка ризику.

Так, у морському страхуванні оцінка ризику складається з :

* визначення й оцінки основних і супутніх небезпек, пов'язаних із транспортуванням вантажів, включаючи оцінку максимальної відповідальності та кумуляції можливої відповідальності;

* оцінки вірогідності настання збитку, який є наслідком основних збитків та/або інших випадків у процесі транспортування.

В особистому страхуванні (у випадку страхування за рахунок підприємства) оцінка ризику містить:

* оцінку збитку, який може бути нанесений підприємству в разі непрацездатності або смерті провідних працівників;

* оцінку можливих фінансових ускладнень, пов'язаних із зобов'язаннями компанії щодо виплати пенсій та інших соціальних виплат;

* оцінку вірогідності помилок при актуарних розрахунках.

Розглянемо методи оцінки ризику, серед яких виділяють три основних:

· Метод середніх величин. Полягає в тому, що окремі ризикові групи поділяються на декілька підгруп, щоб створити аналітичну базу для визначення ризику за ризиковими ознаками.

· Метод відсотків. Виражає сукупність знижок і надбавок до тієї аналітичної бази, яку вже створено, залежно від можливих позитивних і негативних відхилень від середнього ризикового типу.

· Метод індивідуальних оцінок. Використовується тоді, коли ризик не можна зіставити з відомим середнім типом ризиків. Страховик здійснює довільну оцінку, що випливає з його професійної підготовки та досвіду, суб'єктивного погляду.

Приклади застосування різних методів оцінки ризиків

Зарубіжний досвід.

Оцінку рівня страхового ризику, як правило, виконують висококваліфіковані фахівці. У ряді країн такі фахівці працюють при об'єднаннях страховиків. Наприклад, у Франції Асамблея страхових товариств має у своєму розпорядженні штат співробітників, які закінчили вищий інститут безпеки. У Швеції нараховується понад 200 професійних менеджерів з оцінки ризику при страхуванні. Існують спеціалізовані організації, які здійснюють роботу зі страхування від пожеж, пожежного нагляду і наукових досліджень у галузі пожежного захисту.

Ризик не є постійною величиною. Він змінюється, і ці зміни багато в чому обумовлені змінами в економіці, а також рядом інших факторів, які необхідно постійно контролювати. Контроль за ризиком призначений для часткового або повного усунення ризиків при оптимальному співвідношенні різних способів: уникнення ризику, зменшення, локалізації або поділу. Ризик можна контролювати ще до самої події. Наприклад, встановити охоронні пристрої або інші механізми, щоб нейтралізувати важкість наслідків. Планування та впровадження захисних заходів на підставі контролю ризиків дозволяє знижувати їх загалом і уникати катастрофічних наслідків.

Жодна страхова компанія не в змозі усунути ризики повністю, але за рахунок оцінки рівня ризиків, точного їх виміру, здійснення необхідних контрольних процедур вона завжди здатна звести нанівець настання страхових випадків або їхні наслідки.

Фінансування ризику проводиться за рахунок створення страхових фондів, що формуються для здійснення виплат при настанні страхових випадків. Наслідки останніх виступають як знищення або часткове пошкодження об'єкта страхування. Через це головним завданням страхової компанії є сформувати страховий фонд, який був би достатнім для виплати страхових сум і страхового відшкодування як в звичайні, так і в особливо несприятливі роки.

Сам процес управління ризиками може здійснюватися тільки за умови наявності певної інформації, серед якої слід виділити: статистичну, економічну, фінансову, комерційну.

Слід зауважити, що інформація у страхуванні дуже специфічна і містить дані про:

· ймовірність того чи іншого страхового випадку;

· страхові події;

· наявність попиту на страхову послугу;

· фінансову стійкість конкурентів;

· платоспроможність клієнтів;

· страхові тарифи тощо.

Вище було розглянуто питання управління суто страховими ризиками, під які підпадають об'єкти страхування, але й у страхових компаній є специфічний ризик, пов'язаний із здійсненням страхової справи, який має назву технічний ризик страховика.

Розглянемо його трохи детальніше.

Якщо страховий випадок не настав, то страхувальнику, як правило, внески не повертаються. Він, можна сказати, заплатив за свій спокій.

Ризик страховика полягає в тому, що, якщо страховий випадок стався майже відразу після сплати клієнтом першого внеску, то він зобов'язаний виплатити обумовлену договором суму, яка значно перевищує розмір страхової премії. Ось чому для визначення відповідності між розміром страхового відшкодування та величиною страхової премії необхідно прирівняти ризики страхувальника й страховика до ймовірності настання страхового випадку та величини збитків від нього.

Наявність технічного ризику стимулює страховика брати участь у попереджувальних заходах щодо боротьби з ризиками з метою їх уникнення або зниження.

Таким чином, управлінню ризиками в діяльності страховиків притаманна багатоваріантність, яка означає поєднання стандарту й неординарності фінансових комбінацій, гнучкість, неповторність різних способів дій у конкретній ситуації.

Важливість використання ризик-менеджменту у вітчизняній практиці зазначено як один з перспективних напрямів розвитку вітчизняного страхового ринку.




Матеріали сайту призначені виключно для ознайомлення і не можуть бути використані в інших цілях.