Головна Страхове законодавство Статті про страхування
promo

Медичне страхування

Слід відрізняти медичне страхування від страхової медицини. Медичне страхування - це вид страхування, що має своїм об'єктом майнові інтереси громадян, пов'язані зі здоров'ям застрахованої особи, наданням медичної допомоги населенню. Страхова медицина - метод фінансування охорони здоров'я. Вона охоплює фінансування наукових досліджень, підготовку кадрів, медичне обслуговування громадян. Фінансування витрат здійснюється через систему медичного страхування як складової страхової медицини.

Медичне страхування - це особлива організаційна форма страхової діяльності, що передбачає соціальний захист інтересів населення в охороні здоров'я. Медичне страхування - це страхування на випадок втрати здоров'я з будь-якої причини. При медичному страхуванні не передбачається ризик смерті або дожиття до певного віку чи до закінчення терміну дії договору. Тому воно відноситься до ризикових видів страхування.

Згідно Закону України "Про страхування" передбачено здійснення медичного страхування як в обов'язковій, так і добровільній формах. Однак обов'язкове медичне страхування (ОМС) до цього часу не запроваджене. В Україні протягом 1993 – 2001 р. розроблено 4 законопроекти про обов’язкове медичне страхування, але жоден з них не був прийнятий як закон. В Російській Федерації аналогічний закон вже впроваджено в життя. Розглянемо основні особливості обов’язкового медичного страхування.

Вибір форми медичного страхування в кожній країні залежить від конкретних економічних і культурно-історичних умов, від особливостей демографічних і соціальних показників, рівня захворюваності та інших факторів, які характеризують загальний стан здоров'я і рівень медичного обслуговування


Обов'язкове медичне страхування базується на таких принципах:
· загальності,
· державності,
· некомерційності.

Принцип загальності полягає в тому, то всі громадяни, незалежно від статті, віку, стану здоров'я, місця проживання, рівня особистого доходу мають право на одержання медичних послуг.

Принцип державності означає, що кошти ОМС - це державна власність. Держава забезпечує сталість системи ОМС і є безпосереднім страхувальником непрацюючої частини населення.

Некомерційний характер ОМС базується на тому, що його здійснення і прибуток - це несумісні речі. Прибуток від проведення ОМС є джерелом поповнення фінансових резервів основної діяльності медичного страхування.

Для ОМС характерним є те, що сплата страхувальниками внесків здійснюється у встановлених розмірах і у встановлений час, а рівень страхового забезпечення однаковий для всіх застрахованих.

ОМС охоплює практично все населення, але воно задовольняє лише основні першочергові потреби і не може охопити весь обсяг ризиків,

Організаційна схема обов’язкового медичного страхування може 4 –х або 5 –и елементною.

Згідно закону України „основи законодавства України про загальнообов’язкове соціальне страхування” усі 5 видів страхувань передбачених цім законом: на випадок безробіття, від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, на випадок хвороби, пенсійне і медичне здійснюються на підставі функціонування окремих Фондів, в тому числі і Фонду обов’язкового медичного страхування рис.7.3.2. Таким чином, участь страховиків в цій схемі не передбачається, їхню роль буде виконувати Фонд. Приблизна аналогічна схема ОМС діє в Польщі


До позитивних сторін цієї схеми слід віднести створення єдиного потужного Фонду, який дає можливість надавати більш сутєву медичну допомогу районам з підвищеним показниками захворювань. Негативна сторона – відсутність конкуренції між державними та приватними медичними закладами, гальмування розвитку приватного сектора в медицині.


Обов'язкове медичне страхування (ОМС) здійснюється не тільки роботодавцями, а й державою. Цей вид страхування забезпечує громадянам можливість одержувати за рахунок страхових резервів медичну та лікарську допомогу в певних обсягах і умовах.

Об'єкт ОМС - майнові інтереси громадянина, сім'ї, а також групи (колективу) та суспільства загалом, пов'язані зі здоров'ям застрахованої особи.

Мета - забезпечення цих інтересів страховим захистом.

У деяких країнах колишнього Радянського Союзу - в Естонії, Росії, Киргизстані - прийняті й кілька років діють закони про обов'язкове медичне страхування.

Суб’єктами медичного страхування є страхувальники, застраховані, страховики та медичні установи.

Страхувальниками в системі обов'язкового медичного страхування для працюючого населення є роботодавці (підприємства,; установи, організації; селянські (фермерські) господарства; особи, котрі здійснюють індивідуальну трудову діяльність; особи які займаються підприємництвом без створення юридичної особи; громадяни, які мають приватну практику у встановленому порядку; громадяни, які використовують працю найманих працівників у особистому господарстві; для непрацюючого населення (дітей, школярів, студентів денної форми навчання, пенсіонерів, інвалідів, безробітних, що зареєстровані в установленому порядку) — органи державного управління, виконавчої влади, місцеві адміністрації.

Застраховані — це громадяни, на користь яких укладаються договори страхування.

Медичні установи як суб'єкти обов'язкового медичного страхування являють собою ті установи, які мають ліцензію на право надання медичної допомоги і послуг згідно з програмами обов'язкового медичного страхування (лікувально-профілактичні установи, науково-дослідні інститути, інші установи, що надають різні види медичної допомоги). Ліцензія — це державний дозвіл медичній установі на здійснення нею певних видів діяльності

Страховим ризиком у медичному страхуванні є захворювання застрахованої особи.

Страховим випадком є звернення застрахованої особи до закладів охорони здоров'я з переліку, передбаченого договором страхування.

Страхова сума, розмір страхових внесків, порядок їх сплати і процедура виплати страхових сум при обов’язковому медичному страхуванні встановлюється законодавче.

Зарубіжний досвід.
Страхова медицина за кордоном існує понад 100 років і безкоштовне надання медичної допомоги обмежено рамками лише малозабезпечених верств населення.

Широке розповсюдження має платна охорона здоров'я. Із коштів страхового фонду, який формується за рахунок відрахувань від доходів підприємства (частково - самих працівників) і який знаходиться в державному управлінні, проводиться відшкодування визначеного мінімально необхідного рівня витрат на лікування застрахованих працівників.

У практиці французьких страховиків використовуються колективні та індивідуальні страхові договори, за якими здійснюються понад 80% всіх виплат.

Впровадження ОМС В Україні вимагає рішення цілого кола питань: визначення ціни медичних послуг в залежності від форми та програми обслуговування, визначення розміру тарифів та порядку внесення страхових внесків різноманітними верстами населення, визначення процедури ліцензування медичних закладів, тощо. Національний досвід розвитку страхової медицини в Україні та світовий досвід говорить о необхідності ОМС. Слід відмітити, що позитивні процеси впровадження ОМС в Україні тривають, але мають затяжний характер.




Матеріали сайту призначені виключно для ознайомлення і не можуть бути використані в інших цілях.